Слово «безчинство», або «нечемність», означає порушення загальноприйнятих норм порядку. Іще воно означає неповагу до загальних, визначених для всієї людської спільноти, принципів.
Безчинствувати – це означає поступати всупереч існуючих стандартів, тобто не по чину (де чин – стародавнє слово зі значенням «лад», «порядок»).
Конкретно у людських стосунках безчинство проявляється у неповазі до інших людей: у розмові не вислуховувати іншого, перебивати, зверхньо ставитися до співрозмовника. Коли ми зневажливо ставимося до старших або різко розмовляємо з людиною, тим самим указуючи їй на її місце, – ми діємо не за чином, тобто без чину, отже безчинствуємо.
Неповага до церковного устрою, бунт проти того, що не по-нашому, їдкий осуд дітей Божих, зневажливе ставлення до слабких або людей, позиція яких відрізняється від нашої, – це безчинство, або відсутність справжньої любові, тому що любов не безчинствує.
Сьогодні, наприклад, дуже опу­кло, різко, неприкрито безчинство проступає у соціальних мережах: неприхована зневага, осміювання навіть тих, кого вважаємо братами і сестрами у Христі. Ідуть у хід образ­ливі слова, приниження, коли хтось не підтримує нашу позицію.
Особливо ганебно виглядають політичні баталії тих, хто вважає себе християнами…
Любов не безчинствує…
Дуже гарна нагода визначитися, а чи любимо ми взагалі. Що є керівним принципом нашого життя: любов чи, можливо, самі лише амбіції, гординя, які ми рядимо в достоїнство, якими хвалимося.
У матеріалах цього номеру ми намагаємося зрозуміти, а чи не знаходимося ми в омані, чи дійсно маємо цей сокровенний дар – Божественну любов, яка робить благословенними нас і тих, хто нас оточує.
Тема надзвичайно важлива, тому що «хто не любить, той не пізнав Бога…»

Василь ДАВИДЮК,
головний редактор