Більшість із нас осягає поглядом навколишню красу Божого творіння, тож неможливо навіть уявити, як це – не бачити. А вихованці Львівської школи-інтернату № 100 майже всі – абсолютно незрячі.

Минулого тижня ми завітали до цього закладу, щоб привезти діткам світло Христове, яке осяює духовні очі сердечок як малечі, так і вихователів інтернату. Це вже наша друга зустріч, тому нам раділи, як добрим друзям.

Саме для цих діток зокрема, і дітей із вадами зору в цілому, Бог дозволив розпочати і втілити в життя проект запису аудіоверсії журналу «Стежинка» рідною мовою.

Минулого року ми познайомили вихованців інтернату з маленькими дикторами, голоси яких, поряд із голосами дорослих професійних дикторів, лунають з аудіо носіїв. Усі охочі змогли оформити безкоштовне отримання поштою таких дисків протягом року. А для кожного ми привезли в подарунок нові випуски аудіожурналу, а також дитячу аудіовиставу цьогорічного фестивалю «Стежинки» «Добрі плоди та злі корені».

Якесь дивне відчуття радості та суму огорнуло всіх нас, коли близько сотні незрячих діток, уважно дослухаючись до кожного слова і звуку вистави, сміялися над жартами та радісно аплодували.

А коли до них заговорило зайчатко Баня і торкнулося своїми пухнастими лапками їхніх щічок, то від спостерігання за розквітлими дитячими обличчями на очі навернулися сльози…

Нам здалося, що ми принесли радість цим сердечкам, розповідаючи про Божу любов. Але й ці дітки нас дечому навчили – «бачити» серцем…

Текст - Людмила Максименко.
Фото і відео - Христина Монастирська.