Ще за півроку до початку табору ми майже щодня молилися за майбутні зміни, за служителів і дітей. Для себе усвідомлювали, що Бог чудовим чином проводить Свою роботу у такому місці, як табір: говорить із дитячими серцями, відкриває їм Свої істини, відкриває Себе тим, хто вперше про Нього чує. Але водночас Бог працює і з серцями тих, хто служить, хто вже не перший рік знає Його – у чомусь впокорює, у чомусь показує Свою велич і могутність.

Цього літа у нас відбулося 4 зміни. Перші дві зміни були для дітей 10-16 років, серед яких 40% – це діти з вадами слуху. До нашого табору приїхали дітки з Житомирського інтернату для дітей із вадами слуху, з Київського інтернату та ГО «Відчуй». Це вже третій рік ми проводимо табір для таких дітей і не втомлюємося дивуватися Божим чудесам, Його милості у роботі з ними. Ми щиро радіємо можливості доторкнутися до життів цих діток і показати їм Божу любов.

На змінах для дітей із вадами слуху з нами була така людина, як ДЯДЯ САША. У нього була особлива роль – на вечірніх зібраннях він говорив проповідь. Діти дуже любили його слухати. Ми попросили його поділитися своїми враженнями про табір:

«Зазвичай, коли робиш якусь справу чи служіння комусь, то мимоволі виникає думка про доцільність твоїх зусиль. Тобто, завжди хочеться мати впевненість, що є сенс і користь від того, що ти робиш. Цього літа я вперше побував у таборі з дітьми, які зовсім не чують і не говорять або погано чують і погано говорять. Крім того, майже в кожного з них були непрості долі: хтось – сирота, когось батьки і знати не хочуть, комусь немає де жити. Чим більше я цікавився ними, тим більше я розумів, наскільки їм складно і тяжко у соціальному плані. Одним словом – вони ІЗГОЇ суспільства. Особливо я відчув це, коли намагався спілкуватися з ними мовою жестів. Після невдалих спроб мені хотілося все кинути, махнути рукою, розвернутися і піти. І я розумів, що майже все суспільство махає на таких дітей рукою, відвертається й іде від проблеми спілкування з ними. Ці діти замкнені у своєму світі.
Але поряд із ними я також побачив людей, які присвятили свої життя цим дітям. Це перекладачі, вчителі й вихователі. Я був розчулений їхньою дружбою і відкритістю. Вони мені сказали одним словом, чого потребують ці діти – ПРИЙНЯТТЯ. І ви знаєте, ПРИЙНЯТТЯ спрацювало. Воно впливало і змінювало життя. Я чув, що після тогорічного табору, ці діти змінювалися: ставали сміливішими й товариськими. Схоже, вони повірили в те, що можуть знайти своє місце у житті і суспільстві, а головне – у Церкві Христовій. Я побачив, що це служіння має сенс. Слава Богу!»
Олександр Напрєєнко.

Окрім цих двох змін, була ще одна – для маленьких діток із недільної школи. Тема цієї зміни – про добрі плоди – ґрунтувалася на ідеї вистави фестивалю «Стежинка», який відбувся у травні 2016 року. Діткам тема була дуже цікава і, найголовніше, доступна і зрозуміла.

«А я для себе відзначила, що ВСІ! люди потребують Євангелію. І не важливо, це діти з віруючих родин чи ні, ходять вони до церкви чи ні. Кожна людина, особливо маленька людинка, потребує Божого Слова, для того, щоб зростати у цьому Слові і вчитися втілювати його в житті. І мені дуже сподобалося, коли щодня, як тільки перед дітками виникали складнощі, Бог допомагав нам навчати їх справлятися з труднощами на підставі Його Слова».
Світлана Мерецька.

«Табір – це те місце, де ти по-новому відкриваєш себе, оточуючих людей і, головне, по-іншому сприймаєш творіння Боже! Щодня, прокидаючись рано-вранці і бажаючи розпочати читання Біблії, а потім і своє служіння у таборі, я робила 58 кроків.
Починаючи з кроків мокрою від ранкової роси травою, дерев’яними сходами, які змайстрували турботливі і працьовиті руки, до кроків абсолютної довіри Богу дня, що настав.
І в кінці шляху, вже набираючи воду до чайника, я відчувала, що готова до веселих, смішних, відповідальних, сумних, особливих і неповторних моментів цього дня! Дня, в якому Господь чинить дива і торкається сердець».
Юлія Собко.

«4-а зміна була розрахована на дітей, які постійно відвідують церкву, хоча б молодіжні зустрічі. Тема зміни – «Мені не все одно». Це був час теплого спілкування, роздумів над Словом Божим. Особливою подією стала молитовна ніч, коли кожний міг молитися за свої проблеми, потреби своєї сім’ї, за свою церкву, за країну. Незвичним було й те, що у неділю ми всім табором відвідали церкву у с. Гребені. Іноді траплялося, що не вистачало людей, які могли б узяти на себе певну частину роботи… Але Бог дивовижним чином давав і сили, і вміння іншим «підставити своє плече», щоб провести ті частини програми, де були пробіли. І вкотре переконуєшся, що це не просто «наш табір», це Божа справа, яку Він доведе до кінця! Слава Йому за це!»
Ганна Мікусевич.