Бог благословив мене тижнем життя серед людей, які 105 днів 2020 присвятили одній меті — розповісти якомога більшій кількості людей про Єдину Дорогу до раю.
Якщо ви бували серед таких людей, то точно знаєте, що там кожен день — дивовижний, кожна зустріч — не випадкова, кожне рішення має значення і промолене максимально. Там чудеса — встигай тільки помічати.

Перші 2 дні я ходила на благовістя «Від серця до серця» «другим номером». Це означає, що моя основна задача — молитися до, під час та після благовістя. Тобто, поки «перший номер» благовістить, я молюся Богу, щоб Він руйнував усі твердині та торкався серця цієї людини.
Виявилось, що це велика праця, — не відволікаючись на свої думки, молитися за людину і її душу. Боляче сприйняти відмову вислухати Євангеліє (хоча, на моє велике здивування, таких випадків майже не було, — лише два за цілий тиждень!), адже розумію, що ця душа відмовилась зараз від того, щоб дізнатись, як вона може бути спасенною.

Відчуваю, що ще довго буду пам’ятати людей, які слухали. Кожен з них особливий і кожен може прийняти в подарунок вічне життя. Як же хочеться зустрітися з ними на небесах!
Звісно, я не знаю, хто щиро покаявся перед Богом, хто ні. І про це відомо лише Отцю Небесному. Віддаю свої переживання Йому і сподіваюсь на Його милість.

Нас запросила церква «Дім небесного Отця». Її пастор — засновник дитячого центру «Отчий дім». Робота, яку вони проводять з дітьми-сиротами і дітьми, яких необхідно рятувати з жахливо скрутних, несправедливих, вбивчих обставин, неймовірна! Дякую Богу за можливість долучитися до цієї справи. А якщо Бог спонукає вас ділитися своєю любов’ю й іншими дарами, знайте, що подібним організаціям це необхідно.

Для мене було чудом, що за цей тиждень в умовах карантину ми показали 10 лялькових вистав на відкритому просторі, щоразу розповідаючи Євангеліє. Бог збирав по сто і більше місцевих жителів, відкривав двері школи, знаходив нові можливості співпраці місії «Світло на Сході» з місцевими установами.

Я мала багато сумнівів їхати, стосовно моєї участі в цих місіонерських поїздках. Але, коли депутат селища на молитву покаяння говорить «Амінь»; коли тато з хлопчиком підходять до проповідника і просять допомогти розібратися з питанням: «Чи є тато у Бога і хто він такий?»; коли бачу здивування дорослої людини, коли вона починає розуміти, що Бог чує людину на будь-якому місці, а не тільки в церкві; коли представник влади допомагає сиротам, не афішуючи про це нікому; коли бачу, як Бог об’єднує абсолютно різних людей з тяжкими життєвими шляхами, в одну люблячу команду; коли чую розповідь літньої жінки про те, що колись її бабуся навчила молитві «Отче наш» і вона і досі не засинає без неї, — я розумію, що все це недаремно. Виявилося, що ще так багато людей не знають простої Істини, а розповідати про Ісуса Христа — це необхідність. І тільки Бог знає справжню цінність такої справи.

Дякую за вашу молитовну підтримку!

Собко Юля, куратор дитячого курсу «Іди за мною»