І багато хто погодиться зі мною.

У багатьох служителів теж є безліч прикладів Божих див у подібних подіях, та й взагалі у служінні.

Та зараз, коли ти тільки-но це відчув і пережив, коли всі твої думки та емоції наповнюють лише ці враження, то неможливо не захоплюватися Божою вірністю, допомогою та милістю, виявленою до нас цього місяця.

Почнемо з того, що табір ми проводимо на природі, у наметах. Майже всі заходи табору у нас відбуваються просто неба, тому питання з погодними умовами дійсно важливе. І кожного разу ми можемо лише сподіватися, що погода не сильно заважатиме програмі. За кілька днів до початку табору мені телефонують схвильовані батьки: «А що буде, якщо піде дощ? Як ви будете вирішувати цю проблему?» Важко відповідати за те, що від тебе аж ніяк не залежить. Хіба ми можемо наказувати дощу? Але наш Господь може!

… Я переглядаю прогноз погоди у нашій місцевості на тиждень вперед, і побачене мене не обнадіює… всю зміну, починаючи з другого дня і до кінця – дощ з ймовірністю 80-90%, або гроза. Що відповідати батькам? Можу дати лише одну відповідь: «Сподіваємося на Божу милість». Хоча і у самої віри не вистачає. Зазвичай нашу місцевість дуже рідко оминає дощ. Але не починати табір ми не можемо. Привозимо діточок, проводимо програму, кожного дня молимось, щоб не було дощу. І кожного дня бачимо, як Бог реально відтягує прихід дощу. «Слухайте, а давайте проведемо водні ігри на день раніше, поки не почався дощ?» - «Давайте!» Вранці ясно, тепло, сонячно. Після обіду починаємо водні ігри. Дивлюся у свій телефон – всі прогнози мені показують, що прямо зараз у цій місцевості йде дощ. Сильний і ЙДЕ! Дивлюся на дітей. Всі весело грають, обливаються, сміються і над ними сонце! Чи це не диво?!!

Дощ пройшов лише одного разу, в передостанній день, і ми з радістю провели програму підготовлену на випадок дощу. З другою зміною ще гірша ситуація прогнозувалась! Взагалі лише самі зливи і грози. Ще більше стурбованих батьків: «Що ж з погодою?! Обіцяють лише самі дощі!» - і знову відповідаю: «Сподіваємося на Божу милість». І Бог був вірним і милостивим! Одного разу під час 2-ї зміни наш водій мав поїхати за продуктами у сусіднє місто, за кілька кілометрів від табору. І ось він повертається і всіх неймовірно дивує. Усюди навколо йде сильний дощ, двірники на авто не можуть впоратися, навкруги величезні калюжі, але піднявшись на пагорб, звідки видно наше село, бачить, як над нашим табором промінь світла і ясне небо. У той день у таборі не впала жодна крапля дощу. Чи це не диво?!! Дощ знову був лише одного разу. Проте, вже коли діти поїхали додому, минуло якихось півгодини і небо ніби порвалося. Пішла неймовірна злива, та він уже нікому на завадив. Чи це не диво?!!

Та це лише погода, тепер найцікавіше – діти! Деякі приїжджають до нас уже не вперше, їм все знайомо, відомо, але деякі навіть не знали, що у таборі будуть діти з порушенням слуху. Це для них стало буквально шоком! Звісно для всіх дітей перші 2-3 дні у таборі - це період адаптації. Звикаєш до нових людей, до нових умов. Але цей час скоротився до кількох годин! На першій же вечірній
програмі всі були, як свої. Повне взаєморозуміння і прийняття. Діти не просто намагалися знайти спільну мову (адже діти були абсолютно різні: чуючі, нечуючі, з неблагополучних сімей), вони активно спілкувалися. Навіть, здавалось, коли мала бути цілком здорова конкуренція між командами в іграх, коли виникає азарт і бажання перемоги, діти несподівано йшли один одному на поступки, допомагали, підтримували. У це важко повірити, але за всю зміну не було жодної конфліктної ситуації у таборі. Чи це не диво?!!

Хлопець Андрій, минулого року приїжджав до табору. Був просто «шибайголова». Там він не слухався, там нервує, що йому щось не дозволяють. Одного вечора порушив правила табору…Постійно навколо нього була метушня. Цьогоріч неможливо впізнати! Такий же активний, але допомагає, розуміє з першого разу, завжди усміхнений. Неможливо не радіти через його підтримку і відданість. Він щасливий просто від того, що він тут. Що має можливість спілкуватися з усіма старими і новими друзями, і з радістю цю можливість використовує. Чи це не диво?!!

Ви коли-небудь проводили у таборі біблійні уроки? Як ви гадаєте, це найулюбленіший час для дітей у таборі? Хоча ми й розуміємо, що це важливий час, але часто для дітлахів він нудний і нецікавий. А коли намагаєшся їх розтормошити, розмовляють лише «відмінники», даючи правильні, стандартні
відповіді. Щоб зробити цей час більш продуктивним, ми вирішили розділити годину навпіл. Півгодини вони слухали духовні роздуми на ранковій програмі від проповідника, а потім у всіх було півгодини на те, щоб невеликими групами обговорити з вожатими 2-3 питання по темі дня. Ми сподівалися, що півгодини не буде занадто втомлювати, а з іншої сторони, буде про що розмірковувати протягом дня. Ввечері, на спілкуванні з вожатими звучить питання: «Чи можна час
дискусій трохи збільшити? Діти не встигають обговорити всі питання, багато спілкуються, цікавляться, розмовляють, питають». Чи це не диво?

Звісно усього, та й ще в подробицях не опишеш. Це тільки маленька частинка життя у таборі. Але це повідомлення – повідомлення вдячності Богу, прославлення Його любові і милості до нас. До мене особисто. Так, можна просто сказати, що табір пройшов добре. Але мені здається, що це занадто мало. Бог кожного дня дивував нас, беріг наші відносини у мирі і взаєморозумінні, беріг дітей, і вірю, що розмовляв з Їхніми серцями. Кожного дня ми раділи від споглядання Божих див. Тому ці дві зміни були для нас одним великим дивом!

Світлана Мерецька