Пропонуємо Вашій увазі сценарій лялькової вистави.
Ви можете переглянути відео вистави, а також скористатися фонограмою, що додається.

На сцені декорація – багатоповерховий будинок.
Перед ширмою – багато поштових скриньок.
Чути дзвін різдвяних дзвоників. Під їхній звук лунають слова:
АВТОР: Відчиню я своє серце, відчиню,
Біди, сумніви, тривоги прожену,
Хай тікає геть брехня, тікає гнів,
Хай розтане бруд порожніх слів.
І душа моя, немов просторий дім,
Буде сяяти промінням золотим,
Хай не має місця зло та страх
У найпотаємніших кутках.
Чуєш, серце, цей Різдвяний дзвін?
Про любов Христа співає він.
І веде нас зірка золота
В дім небесний Господа Христа.
Він дарує цей чудовий день
Для любові, ніжності, пісень.
Хай щасливим стане він для вас,
Незабутній день Його Різдва.
(Дзеленчить будильник)
МЕШКАНЦІ БУДИНКУ.
 Доброго ранку!
 Сонечко, підіймайся!
 Прокидайтесь!
 Вже час вставати!
 Любий, доброго ранку!
 Розплющ очі, пташечко!
 Що тобі наснилося?
 Прокидайся, Сонька!
 Хелло! Крихітко!
 Привіт, Сонце моє!
(У вікнах будинку загоряються вогники)
На сцену виходить Листоноша. Він співає пісеньку та кидає листи у поштові скриньки.
I. Сонце розсипало промінці свої,
Щастя краплиночки в кожному листі,
Звістку важливу знов принесу я вам,
Теплі, зворушливі, треба всім слова.
Пр.
Несу надію я в кожен дім,
Тепло та радість хай будуть в нім.
II. Павле Петровичу, вам газета Труд,
А для Михайлика ось Стежинка тут.
Маші із армії Вітя написав,
Десять конвертів їй знову надіслав.
Пр.
Сьогодні радість прийшла в ваш дім,
Сьогодні свято хай буде всім.
(Під час виконання пісні Листоноша кидає листи в скриньки)

ЛИСТОНОША. Як я люблю свою роботу! Адже разом із газетами, журналами, листами та листівками я приношу людям Надію. Надію на те, що про тебе пам’ятають, на тебе чекають, тебе люблять. А більш за все мені подобається приносити листи та листівки напередодні свята. Ось, як зараз. Бо з листами люди отримують стільки любові, радості, добрих новин, що я відчуваю себе частинкою цього свята. Кожного дня я зустрічаю безліч людей. Я начебто прокладаю стежинку від свого серця до серця мого нового знайомого, і навпаки. Іноді такі знайомства переростають у справжню дружбу.
Так минулого року я потоваришував зі звичайнісінькими парадними дверима. Ви скажете, що я жартую? Але на той момент мені було не до жартів, бо я не зміг потрапити за адресою в потрібний мені будинок, щоби віддати термінову телеграму.
(лунає музика)
З-за ширми виходять Двері. На них висить табличка «НЕ ВПЕВНЕНИЙ, НЕ ЗАХОДЬ!»
ДВЕРІ. Перед тим, як увійти, пред’явіть паспорт, свідоцтво про народження, про шлюб, довідку про реєстрацію з місця проживання, дозвіл на стоянку автомобіля, квитанцію про сплату за газ, гарячу та холодну воду…
ЛИСТОНОША. Вибачте, вельмишановна, але я – листоноша, і мені потрібно терміново передати телеграму в квартиру №135… у…
ДВЕРІ. Ноги! Витирайте ноги! На стінах не малювати, на перилах не кататися, вікна не відчиняти без потреби, не смітити.
ЛИСТОНОША. Мадам з вашим сопрано вам одна дорога!
ДВЕРІ. Куди?
ЛИСТОНОША: На сцену!
(Двері добрішають. Всі танцюють разом)
ДВЕРІ. Друже мій любий! Життя буденне й нудне. Маючи такі здібності до музики, я могла би служити в консерваторії і відчиняти двері в світ прекрасного! Проте за іронією долі чи завдяки злому жарту, я опинилась в цьому місці. Ніким не зрозуміла, усіма забута.
(Продовжують танцювати)
ЛИСТОНОША. Ви така витончена, у вас, напевно, добре серце! Відчиніть , будь ласка, щоби я міг віддати телеграму? Адже скоро свято!
(перестають танцювати)
ДВЕРІ. Свято? Що мені до цього? Для них усі свята зводяться до одного: добряче посидіти за святковим столом! Багатьох навіть не цікавить саме свято. Я вже не кажу про те, що ніякі свята не вплинули на людей, аби вони звернули на мене увагу! Обклеюють об’явами, обмальовують. Забувають змазати мої петлі, і я скриплю, мов старий рваний черевик. Двері до квартир – оті шанують! Шкірою їх обтягли, замки гарні повставляли, а деякі навіть із дверними вічками.
ЛИСТОНОША. Не варто заздрити! Ось у сусідньому будинку злодії зламали двері у квартирі №14. Розтрощили! Замок вирізали!
ДВЕРІ: Невже? Яка біда! І скільки ще нам, дверям, страждати від цих людей! Ось я покажу їм свято!
(уходить за ширму)
Дія відбувається на ширмі. Грають ляльки. Лунає музика. Над ширмою видно голову Дверей.
ДВЕРІ. Свято? Я їм покажу свято!
(Заходить Бабуся з сумками. Хоче увійти, але Двері зі скрипом зачиняються).
ДВЕРІ: Перед тим, як увійти, переконайся, що на тебе тут чекають. Ха-ха-ха!
БАБУСЯ: Хто тут! Ой, торба впала…(Бабуся розсипає речі, збирає й нарешті входить через розчинені двері)
ДВЕРІ. Зі святом!
(вбігає собака, гавкає)
ДВЕРІ. Собакам та котам вхід заборонено!
(Різко відчиняє двері та зачіпляє собаку по носі. Собака скиглить та біжить геть).
ДВЕРІ: Зі святом! Га! Га! Га!
(заходить дідусь із палицею, співає)
ДІДУСЬ. Ой на, ой на горі та й женці жнуть… Попе-попереду Дорошенко…
(Дідусь стукає палицею в двері. Двері то відчиняються, то зачиняються).
ДІДУСЬ. Брешеш, не візьмеш. Козаки не здаються.
ДВЕРІ. Хто там рветься, як до себе додому?
ДІДУСЬ. На штурм!
(Дідусь вставляє палицю в двері. Вони відчиняються)
ДІДУСЬ. Отож бо! Супротивник відступив!
(Дідусь заходить у двері)
ДІДУСЬ. Веде своє військо, військо запорізьке хорошенко...
ДВЕРІ. Зі святом! Ха-ха-ха,
(Вибігає хлопчик, б’є м’ячем у двері.)
ХЛОПЧИК: Рональді обходить захисника і забиває гол!
(Двері зі скрипом відбивають м’яч, і він розбиває вікно)
ХЛОПЧИК; Мамо! Де мій м’яч? (плаче)
(Виходить листоноша і Двері виходять з-за ширми.)
ЛИСТОНОША. Навіщо ви це робите? Якщо ви дозволите гніву розпалитися, він знищить усе, що у вас є доброго!
ДВЕРІ. Ой сміхота! А хіба жарти – це не добре? Як мені сподобалось жартувати з ними! Вони такі смішні, коли лякаються!
ЛИСТОНОША. Ні, вельмишановні Двері! Ви зараз не жартували, а глузували з
них. І сміх ваш був злим. А будь-яке зло – це гріх. Та ще напередодні такого свята!
ДВЕРІ. Та що ти торочиш одне й те саме? Напередодні якого свята? Кожного року люди сідають за стіл, щоби зустріти початок Нового року. І що тут є такого особливого?
ЛИСТОНОША. Я не про Новий рік. Не заперечую, що це дуже гарне й веселе
свято. Але є більш важливі свята, і одне з них ми скоро зустрінемо. Його знають та відзначають всі люди на Землі.
ДВЕРІ. І що то за найважливіше свято? 8 Березня? День Конституції?
ЛИСТОНОША. День народження мого Учителя та Друга.
ДВЕРІ. І що це за людина, про яку знають усі люди? Та ще й відзначають Його День народження?
ЛИСТОНОША. Мій Учитель - не просто людина. Він прийшов у цей світ, щоб спасти людей.
ДВЕРІ. А від чого Він мав їх спасати?
ЛИСТОНОША. Від гріха, зла та смерті.
ДВЕРІ. І що, Він зробив це?
ЛИСТОНОША. Так, Він поніс покарання за гріх замість них. Його звуть Ісус.
ДВЕРІ. Так, твій Друг дійсно заслужив, щоб Його поважали та пам’ятали. Цікаво, а люди подякували Йому за спасіння?
ЛИСТОНОША. Тоді ні… Але…
ДВЕРІ. Ось типова людська невдячність! Через те я й не люблю людей.
ЛИСТОНОША. Мій Учитель вчить: люби ближнього, як самого себе.
ДВЕРІ. То ти радиш мені любити людей? Ні за що! Я вже вирішила: напередодні свята я зачиню двері і ніхто не зможе зайти в дім! Ось тоді всі зрозуміють, як я їм потрібна!
ЛИСТОНОША. Вельмишановні Двері, ви їм й насправді дуже потрібні. Але без людей немає сенсу вашого існування. Подумайте, навіщо двері, якими немає кому увійти?
ДВЕРІ: А я… (думає) Примушу їх боятися! Адже вони так часто ображають мене.
ЛИСТОНОША. Заспокойтесь, вельмишановні парадні Двері! Я знаю, що важко любити тих, хто причиняв тобі біль. Проте злість та гнів – це не вихід.
ДВЕРІ. А який вихід?
ЛИСТОНОША. Прощення! В усіх своїх життєвих труднощах я прошу поради у свого Вчителя та Друга. Коли я гніваюсь, згадую про Його доброту та вчусь у Нього бути добрішим. Коли мені не вистачає терпіння, я пригадую, які страждання переніс Він. Коли мені важко пробачити когось, я пригадую, скільки Він пробачив мені. Я думаю про Його смиренне серце і навчаюсь у Нього смирення.
ДВЕРІ. Тобі пощастило! У тебе є такий Друг! А мені навіть порадитись нема з ким.
ЛИСТОНОША. Бажаєте, я стану вашим другом? І ось вам моя найперша порада: якщо ви хочете, щоб мешканці змінилися на краще, - змініться самі!
ДВЕРІ. Як?
ЛИСТОНОША. Навчіться пробачати!
ДВЕРІ. Невже мені варто пробачити людей? Вони мене навіть не пофарбували.
ЛИСТОНОША. Пробачте їм це. Вони такі заклопотані.
ДВЕРІ. І ще вони хлопають мною.
ЛИСТОНОША. Пробачте їм! Люди завжди поспішають.
ДВЕРІ. А ще вони наклеюють на мене об’яви. Ось! (показує на себе).
ЛИСТОНОША. Пробачте їм. Вони не думають, що це вам шкодить.
ДВЕРІ. Вони взагалі не звертають на мене уваги. Навіть мої петлі не змазують.
Чуєш, як я скриплю? (скрип дверей)
ЛИСТОНОША. Пробачте їм, і ви побачите, що вони зміняться.
ДВЕРІ. Це правда?
ЛИСТОНОША. Запевняю вас!
ДВЕРІ. А скільки мені треба пробачати?
ЛИСТОНОША. Мій Учитель радив пробачати до семижди сімдесяти разів.
ДВЕРІ. Так. Задачка? Я люблю розв’язувати задачки! Зараз... (думає) Це буде 490 разів. Отакої!
ЛИСТОНОША. Стільки разів пробачити може лише сильний духом.
ДВЕРІ. Гадаєш, я не зможу?
ЛИСТОНОША: Навпаки, я впевнений, що ви обов’язково впораєтесь із цим. Але вам потрібні помічники.
ДВЕРІ. А де я їх візьму? В мене немає жодного помічника.
ЛИСТОНОША. Я знаю декількох. Це терпіння та любов.
ДВЕРІ. Любов? О, ні! Я потерплю, але не заради любові. Яка любов, коли вони до мене так ставляться? Я вирішила! З цього дня я починаю пробачати. Ось пробачу 490 разів, а потім… помщуся їм!
(Дія на ширмі з ляльками. Заходить Бабуся з торбами. Двері розчиняються перед нею)
БАБУСЯ: Хто тут? Дякую! (Заходить в дім)
ДВЕРІ. Пробачаю!
(Заходить Дідусь)
ДІДУСЬ. А попід горою яром-долиною козаки йдуть! Гей, долиною, козаки йдуть! Вперед! На штурм! (намагається вдарити двері.)
(Вони відчиняються самі)
ДВЕРІ. Пробачаю.
ДІДУСЬ. Отож-бо… Гм… Що це було?
(Вбігає хлопчик, шукає м’яча)
ХЛОПЧИК: Де мій м’ячик? Мамо! Я м’ячика загубив!
(Двері кидають хлопчику м’яча)
ДВЕРІ. Пробачаю.
ХЛОПЧИК: Дякую!
(Двері відчиняються, хлопчик заходить у дім).
ЛИСТОНОША. Вітаю, мадам. Рахуєте?
(Двері виходять із рахівницею)
ДВЕРІ. У мене все записано. Я веду облік.
(Рахує на рахівниці.)
ДВЕРІ. Учора мене двічі так сильно потягнули за ручку, що ледве її не відірвали. (показує на ручку).
ЛИСТОНОША. Так, це дуже погано.
ДВЕРІ. А позавчора ввечері мене забули зачинити, і всю ніч мною хлопав вітер.
ЛИСТОНОША. І ви це їм пробачили?
ДВЕРІ. Так! Мені навіть сподобалось.
ЛИСТОНОША. А як же ваша помста, гнів, образа? І всіляке інше сміття.
ДВЕРІ. Сміття? Я зрозуміла! Погані почуття – це і є сміття. Я не люблю, коли розкидають сміття. І взагалі, ти сам казав, що люди не такі вже й погані.
ЛИСТОНОША. Я бачу, що ви навчилися не лише пробачати, а й піклуватися про своїх мешканців!
ДВЕРІ. Знаєш, мені навіть сподобалось допомагати їм. Ну, прощавай, мені час. Чуєш? Хтось плаче.
(Скиглить собака. Двері уходять за ширму).
(Дія проходить на ширмі. Перед дверима скиглить собачка)
ДВЕРІ. Собакам та котам вхід заборонено… малесенький…
(Собачка скиглить та починає пританцьовувати)
ДВЕРІ. Я не знаю, що зі мною сталося, але мені шкода це цуценя. Воно таке маленьке і його може образити будь-хто.
(Двері відчиняються і цілий хор цуциків співає пісню)
ДВЕРІ. (ніяково) Ой, це для мене? Замість «дякую»? Мені дуже приємно!
(Чути веселий гавкіт та радісний голос)
ХЛОПЧИК. Тотошко! Ти повернувся!
(Двері виходять з-за ширми)
ДВЕРІ. Які вони, ці люди, різні. Поспішають кудись, біжать, метушаться. Звісно, що в них немає часу мене пофарбувати чи хоча б помити. Мені не заважати їм треба, а допомагати.
ЛИСТОНОША. Ви тепер не ображаєтесь на них?
ДВЕРІ. Ні! Найголовніше те, що я їм потрібна. І мені здається, що я дечого навчилася.
ЛИСТОНОША. Пробачаючи, ви навчилися любити.
ДВЕРІ. Твій Учитель дійсно достойний, щоб Його пам’ятали та поважали люди.
Я дуже хочу, щоб усі святкували Його День народження. Я дещо придумала.
(щось шепоче на вушко Листоноші)
Лунає пісня:
Радість небесна нехай до нас прийде,
Звістку нам добру хай Ангел принесе.
Ти для Христа свої двері відчини,
Зможе Ісус твоє серденько змінить.
Буде душа твоя чиста і свята,
Ти запроси в свій дім Господа Христа!
Пр.
Господь нас любить і ми Його
Радійте, люди, прийшло Різдво!
(Двері та Листоноша вішають плакат «З Різдвом Христовим!»)
ЛИСТОНОША. Як нам навчитися всіх пробачати? Як навчитися не гніватися, не мститися? Лише любов Христа може навчити нас цього. Якщо ми приймемо Христа в свої серця, Його любов оселиться в ньому. Наше серце стане чистим та люблячим. І ми зможемо дарувати любов нашим близьким і зовсім чужим людям!
З Днем народження, Господь! Мій Учитель та мій Друг!
(Світло гасне. Чути молитву мешканців будинку.; Лунає дзвін дзвоників
(Загораються вікна у мешканців дома)
МЕШКАНЦІ БУДИНКУ:
 Господи – Батьку Небесний! Я дякую за день, що минув у спілкуванні з Тобою.
Дякую Тобі за охорону…
 Господь, то мій Пастир, тому в недостатку не буду.
На пасовиськах зелених оселить мене, на тиху воду мене запровадить.
Він душу мою заживляє. Провадить, ради імені свого…
 Дякую Тобі Боже; за цей день, за все, що оточує нас, за маму, тата…
 Тільки добро і милосердя, мене супроводити будуть у все дні мого життя, а я прибуватиму в домі…
 Господи – Моє світло і Спасіння моє. Кого буду боятись?Господь, ти твердиня мого життя…
 Отче наш, що єси на Небесах
Нехай святиться ім’я Твоє
Нехай прийде царство Твоє
Нехай буде воля Твоя,
Як на Небі, так і на землі.
Хліба нашого насущного
Дай нам на сьогодні
І прости нам провини наші,
Як і ми прощаємо винуватцям нашім.
І не введи нас у спокусу,
Але визволи нас від лукавого,
Бо твоє є Царство і Сила і Слава
На віки – Амінь.
(Іде сніг)

АВТОР.
У домі Господнім немає чужих,
Він прийме до Себе і добрих, і злих.
Він прийме багатих, він прийме старців,
Він прийме царів та убогих сліпців.
Для кожного місце у Господа є,
Ти лише відкрий Йому серце своє.
Він має очистити все, що там є.
Він викине з нього весь бруд і сміття,
І світло дарує, і вічне життя.
І з серцем очищеним, добрим, новим
Увійдеш ти радісно в Господа дім.
Ти чуєш, як стукає серце твоє?
Біжи до Христа, поки час іще є.
Скажи Йому: «Господи, Боже, прости,
Ісусе, спаси, в моє серце ввійди!»
Ти чуєш цих дзвоників радісний дзвін?
З високих небес шле любов Свою Він.