і Ви там не одні… таких як Ви багато… кожний зі своїм горем, своїм життям… тож, і існуєте Ви там якось… щось їсте, у щось одягаєтеся, якось вчитеся і якось проводите вільний час…
Ви вже встигли подумати, що це жахливо… і навіть «ворогу такого не побажаєте»…
А що, якщо до цього всього… неочікувано… ВІЙНА…
Близько 350 дітей з інтернатів та дитячих будинків окупованої частини Донецької області зараз проживають всі разом. Сироти з Донецька, Авдіївки, Тореза та інших міст, які ніколи не знали один одного, із серпня живуть разом у таборі «Смарагдове місто» (Святогірськ, Донецька обл.), який зміг прийняти їх.
Можливо, у такій великій компанії і жити веселіше, та й не чути вже за вікнами вибухи, є де спати і що їсти, але … всі ці діти постійно потребують любові, турботи й уваги. Адже зараз до них не так просто потрапити…
Одна з радостей, яку діти змогли пережити у ці складні для них, та й для нас, дні – виступ лялькового театру і маленькі подарунки.
А тепер поділюся з Вами, який це все мало вигляд… очима співробітників «Світло на Сході».
Плани на різдвяні поїздки 2014-2015 року були складені вже давно… діти репетирували вистави, ми готували програму, в студії зводили фонограму, закупляли і збирали подарунки, домовлялися про поїздки та ін.
І під час цієї святкової метушні до нас зателефонували служителі церкви Дружковки … дуже просили приїхати до них… адже діти ці особливо потребують Божого Слова…
Не відразу у нас все вирішилося з цією поїздкою… але сумнівів не було – нам треба їхати туди!
Ми розуміли, що взяти дітей, учасників лялькового і театрального служіння клубу «Стежинка», у таку поїздку ми не можемо… та й батьки їх просто не відпустять… Але ж так хочеться для дітей, які втратили своє житло і звичний спосіб життя, які потребують не просто того, щоб їм щось передали з Києва, але більш за все реального спілкування, реальних людей і реальну виставу – приїхати і зробити маленьке свято. Недовго подумавши, помолившись про це, ми вирішили зробити це силами співробітників, дехто з яких ніколи в житті не тримав ляльок у руках (такі як я).
Ми вже не встигали підготувати подарунки у Києві, та й взяти з собою таку кількість у автобус було б складно… Ми купили солодощі, підготували книги і журнали видавництва «Свет на Востоке» і передали це все в Дружковку. А молодь помісної церкви, розуміючи, що вони трудяться в Божому ділі, з великою радістю взялися пакувати подарунки… Велика подяка їм за це…
Ось і настав час нам вирушити в дорогу… всі рідні молилися за нас… складно передати враження від дороги… зруйновані міста, безліч блок-постів, часта перевірка документів у своїй же країні… величезна кількість бойової техніки і людей у військовій формі. Ніяк не можемо ми до цього звикнути…
При в’їзді до Святогорську нас зустріли, і ми разом проїхали до табору.
Вперше не можу передати вам емоції дітей під час вистави, тому що була з іншого боку ширми… Але зі сміху у веселі моменти і з голосних аплодисментів після, здається, що їм щиро сподобалося те, як головний герой Ваня шукав справжнього друга і те, чим закінчилася ця історія…
А потім всі діти отримали подарунки… хочеться вірити, що ці солодощі, книги і журнали подарують трішки приємних моментів кожному і розкажуть про справжній зміст Різдва, про народження Того, Хто бажає стати Другом і Спасителем кожного з них.
Наступного дня нас очікувала зустріч із 300 діток із сімей пересельців, які зараз проживають у Дружковці. Повна зала дітей… і знов зацікавлені оченята… і знов дитячий сміх… і гучні аплодисменти… і, звісно ж, подарунки.
Не припиняємо кликати до нашого Господа про мир у нашій країні, і, звісно ж, про Його дію у сердечках цих діток, які на власні очі побачити жахіття війни і відчули на собі їх наслідки…
Дякуємо Богу, що Він ствердив нас у рішенні поїхати, і все влаштував у проведенні програми, а також зберіг нас у дорозі і дозволив бути знаряддям у Своїй руці!
Христина Монастирська.