Приїхали ми завчасно. Розставили декорації, підготували реквізит. А до початку вистави ще хвилин сорок. Вирішила вийти на вулицю, прогулятися, помилуватися сонечком, яке вже починає світити по весняному. Проходять повз будинок культури мама с дівчинкою.
Дівчинка, бачить і нашу машину і що в будинку культури готується щось цікавеньке, просить маму: «Підемо на виставу?».

Мама приструнює доцю і каже: «То за гроші, ми не підемо». Я, мимоволі ставши свідком цього діалогу, вирішую втрутитися в їхню розмову: «Це не за гроші, абсолютно безкоштовно! Приходь на 13:00. Дуже цікава вистава для діток!». Мама посміхнулась: «А! Ну добре, тоді прийдемо!» – і разом з доцею, яка підстрибнула від радості, поспішили додому, щоб швидше повернутися. Бачу, хлопці по подвір’ю гуляють, питаю:
  А ви прийдете?
  Не знаємо, а що це буде?
  Ляльковий театр для дітей. Вхід вільний, так що приходьте. Вже через півгодинки початок.

А сама думаю, чого це я така смілива? Зазвичай соромлюся з людьми розмовляти, а тут такая активність з моєї сторони! Думаю, Бог дав. А ще, потім, уже після вистави, як їхали додому, проаналізувала, що люди тут такі – дуже привітні. З ними, як зі своїми знайомими розмовляєш і немає якихось перепон. Я це відчувала і під час проведення ігрової програми перед виставою. Дітки відкриті, радісні, налаштовані на контакт. Чудові відкриті очі, щирі посмішки. Дуже активно реагували на все, що відбувалось на сцені! І проповідь уважно слухали, і виставу дивилися!

Вірю, що по наших молитвах сам Бог створив таку атмосферу і відкриті до щирості серця, як дорослих, так і дітей! Слава Йому за це!
Після вистави, дуже захотілося мені піти разом з дітками сфотографуватися і поспілкуватися у фойє.

Виходимо із зали, а одна дівчинка підходить до мене, і каже:
  Знаєте, вистава мені була дуже близькою і зрозумілою!
  Справді? А чому?
  У мене теж тато на війні був і повернувся! (тема війни в нашій дитячій виставі зараз мало кого залишає байдужими).
Потім підбігає хлопчик, складає губи «у хоботок» і якось дивно повітря випускає, наче дує кудись. Питаю:
  А що це ти робиш?
  Бачите, я теж свистіти вмію!
Я посміхнулася, це було так мило і прекрасно! А в думках відмітила, що запала вистава у дитячі сердечка, адже головний герой теж мріяв навчитися свистіти!
Так приємно служити Богові, сіяти Його Слово! Бачу, як вся наша команда робить це натхненно, з радістю!

А ще ми зустріли наших колишніх співробітниць, що вийшли заміж і тепер живуть у Рокитному. Вони мають свої сім’ї, виховують діток, служать в церкві. Приємна була зустріч!
І взагалі, вся поїздка, наче відвідини давно знайомих друзів.

Рокитне, ми до вас точно ще повернемось!