Як виявилося пізніше, мої переживання не були безпідставними. У Бердянську (це друга церква з трьох, які ми відвідали) у день нашого приїзду відбувся невеликий теракт, через який у всьому районі не стало електрики.
Коли ми вже повернулися до Києва, дізналися, що в Бердянську знов «неспокійно».
Але й у Мелітополі, і в Бердянську, і в Запорожжі Бог благословив богослужіння. Так радісно було знов бачити у реальності нашу спорідненість у Бозі!
Не припиняю дивуватися тому, як місію люблять! Нам не треба було якось особливо представлятися, намагатися «завоювати довіру»…
Протягом всіх трьох богослужінь мене не полишало відчуття, що всі слова, які я говорив, розповідаючи про наше служіння, падали на добрий грунт.
А зараз, підбиваючи підсумки поїздки, я розумію, що не помилився в цьому! На нашу пропозицію – підписати невіруючих родичів, сусідів, колег по роботі на журнали видавництва «Свет на Востоке», відгукнулися 69 осіб. Вони побачили в журналах ту ж цінність і важливість, яку бачимо ми. Журнали – це місіонери, і 69 наших братів і сестер захотіли стати частиною служіння місії, намагаючись через журнали донести Добру Новину.
Особливо приємно було діставати зі скриньки для пожертвувань 23 бланки, на яких люди залишили свої адреси і попросили висилати молитовні потреби. Я так радію! – тепер ще 23 людини будуть стояти перед Богом у проломі за нас, молячись про служіння місії!
Але особливо Бог порадував моє серце на останньому, третьому богослужінні.
Пастор церкви у м. Запоріжжі – Петренко Леонід Олексійович, наприкінці зібрання розповів, як вони з дружиною стояли на колінах, плакали і дякували Богу за першу посилку з християнськими книгами, отриману з Німеччини, з місії «Свет на Востоке».
Також Леонід Олексійович із трепетом говорив про те, що особисто спілкувався з Вальдемаром Цорном, допомагаючи скласти перелік книг, які обов’язково треба надрукувати для розповсюдження у, тоді ще, СРСР. І він радіє та дякує Бога за те, що всі книги «з переліку» надруковані!
Потім Леонід Олексійович розповів, як у Києві, побачивши на полиці Якова Кузмича Духонченко журнали «Вера и жизнь», він до чотирьох годин ранку переписував їх від руки, щоб привезти із собою до Запоріжжя.
Напевне, це найбільша нагорода тут на землі – розуміти, що та праця, якій ти посвячений, не тільки приносить славу Богові, але й цінна для людей!
Я дуже сподіваюся на те, що це відвідування трьох церков відкриє ще більше перспектив для служіння місії «Свет на Востоке» в Україні. Наша мета не тільки проповідувати Євангеліє, але й мотивувати християн до проповіді.
Саме під час таких відвідувань ми маємо можливість і надихнути наших братів і сестер, і спорядити їх необхідними ресурсами для проповіді Євангелія.
Щоразу, повертаючись додому після таких відвідувань церков, не зважаючи на втому і тривалі нічні безсонні переїзди розбитими дорогами України, я переживаю глибоке задоволення і вдячність Господу за можливість служити Йому і бути помічником у служінні моїх братів і сестер!
Павло Давидюк,
директор УМТ “Світло на Сході”