Ось уже другий рік з Божою допомогою і з Його благословення ми проводимо літній наметовий табір у Балико-Щучинці, куди разом із дітьми, які чують, приїздять і такі, що мають вади слуху.

Цього разу до нас приїхали як наші «минулорічні» друзі, так і нові підлітки, які ще ніколи не чули про Бога.

Аж мороз поза спиною, коли усвідомлюєш, що ці діти мовою жестів уперше моляться і прославляють Бога «співами»! І серед спільних молитов до Бога підіймалися свідомі, перші в їхньому житті молитви…

Супроводжуючи дітей, до нас приїхали і вихователі дітей з інтернату. Яким же було їхнє здивування, коли вони побачили, що з їхніми вихованцями всі намагаються спілкуватися… мовою жестів! Протягом кожної табірної зміни й персонал і всі вихованці з радістю вчили дактиль (абетку жестів), аби мати можливість «говорити» зі своїми однолітками.

Ми не знаємо, що саме торкалося сердець тих дорослих, які супроводжували дітей, але вони не пропускали наших духовних спілкувань – молитовних сніданків і духовних заходів протягом дня.

Деякі діти не змогли залишити цю атмосферу дружби, веселощів і любові, й попросилися залишитися ще на одну табірну зміну.


А з таких відпочивальників потім виростають… вожаті й персонал цього ж табору! Ми особливо вдячні Господу за наших колишніх вихованців, які вже цього року приїхали не відпочивати, а послужити й у загонах, і на кухні, і в програмі табору.


Цікаво й радісно буде вже за декілька років побачити теперішніх відпочиваючих у новій ролі. Нехай Бог уже зараз готує їхні серця для такого служіння.
За тиждень діти почули те, що, ми віримо й молимося, залишить незгладимий слід, і стане чимось важливим для них протягом усього їхнього життя. Вони почули Євангеліє.

Так давайте ж молитися про цих дітей, аби посіяне зернятко Слова Божого проросло в їхніх серцях.

Христина Монастирська