Загалом було п’ять вистав, на яких ми показали лялькову виставу «Щоб знайти Царя». У нас у гостях побували близько 1000 дітей та їх батьків. Приїхав цілий автобус дітей із Вишневого, чотири класа зі шкіл № 11 і №317, діти з клубу для тих, хто слабо бачить, група дітей із села Балико-Щучинка і ще багато щасливчиків, яким дісталися запрошення.
Маленьких глядачів зустрів Хрум-Хрум, книжковий черв’ячок, який після гри і пісеньки познайомив дітей зі Стежиночкою. У залі було багато дітей, які вперше побачили її і вперше дізналися про наш журнал.
Стежинка запросила своїх гостей у подорож — до Ізраїлю, у ті часи, коли люди ще не знали Ісуса Христа, а тільки чекали на пришестя Месії. Головний герой вистави — Додо — вирушає на перепис до Віфлеєму зі своїм батьком — ковалем Хірамом. Додо — нащадок царя Давида, і повне його ім’я — також Давид. Він дуже хоче побачити Месію. На шляху їм зустрічаються випробування — люті римські вояки, ночівля в полі просто неба. Але мрія Додо здійснюється — янгол сповіщає про народження Царя, Месії, і він разом із пастухами іде вклонитися Йому.
Всі працюють дуже злагоджено. Лунає фонограма, міняються декорації, горить вогнище, мерехтять зорі, пропливає віфлеємська зірка, ляльки легко рухаються.
Це Рахіль, дружина Бен-Хеседа їде на коні. Але давайте на мить заглянемо за ширму. Робота з ляльками — нелегка праця. Причому важливо не тільки добре володіти лялькою, але й уміти працювати в команді — щось підтримати, допомогти швидко змінити реквізит, зрушити декорацію. Та ще робити це тихо, мовчки, розуміючи один одного з півслова.
Дуже цікаво спостерігати не тільки за дією на сцені та за лаштунками, але й за тим, що відбувається в залі. Маленькі глядачі сидять, порозкривавши роти. Хлопчик років чотирьох увесь час питав маму: «А де собачка?». А мама відповідала: «Тихо, не заважай». Ця молода мама дуже уважно дивилася виставу. Коли ведуча Людмила Максименко в кінці спитала: «Дітки, а ви хочете, щоб Ісус жив у ваших серцях?», ця мама тихо відповіла: «Ми всі хочемо, щоб Він там жив».
Багато дітей вперше почули про Бога, вперше побували на святі Різдва. Маленький Саша плакав, коли вистава скінчилася і він зрозумів, що треба йти. Він дуже просив маму, щоб Стежинка поїхала до них додому. Він заспокоївся тільки коли йому вручили подарунок.
Цього року ми запропонували дітям пожертвувати гроші на служіння місії. Ми розповіли про те, чим займається місія, про журнал «Стежинка», який безкоштовно отримують діти-сироти, інваліди, інтернати, лікарні та шкільні бібліотеки. Нас дуже порадувало те, з яким бажанням діти кидали свої кишенькові гроші в скриньки для пожертв. За п’ять вистав нам пожертвували більш як 800 гривень (130 Євро).
Ми дуже вдячні тим сім’ям із Німеччини, які з такою любов’ю приготували ці подарунки для наших дітей.
Якою радістю сяють дитячі очі! Господь благословляє нас бачити цю радість, торкатися сердець цих дітей. Моліться про те, щоби Добра Новина, яку почули діти і дорослі в ці дні, досягла і захопила їх.