(м. Київ), Українського місіонерського товариства «Свiтло на Сходi» (м. Київ) й американської церкви «Нортланд» (м. Орландо).
Зі США до нас прилетіли три дівчини, три юнаки і молодіжний пастор церкви — Рудді.
Після невеликого знайомства з Києвом, наші американські друзі разом зі всіма дітьми приїхали до табору.
Головною особливістю цієї зміни можна назвати абсолютну відкритість у спілкуванні, яку Бог подарував від першого дня табору.
На вечірній зустрічі Рудді розповідав про розроблені у підлітковому віці плани на життя: хороша робота, багато грошей і красива сексуальна дівчина, на яку ці гроші можна витрачати.
Виконання цих планів не дало йому щастя, навпаки, стало приводом звернутися до пастора з питанням: «Чому Бог мене залишив?»
У дітей з’явилася можливість замислитися про те, що не Бог залишає людей, а люди самі йдуть від Нього.
Із 72 підлітків, які приїхали до табору, близько 15 вперше почути про Бога, почули, що немає «нейтральної сторони». Ми або з Богом, або з Його супротивником.
Коли Джесіка розповідала про своє життя, про те, як вона втратила тата-місіонера, якого вбили в одній із місіонерських поїздок, діти в залі плакали.
Поговоривши з деякими дітьми, ми дізналися, що вони і не думали, що їдуть у християнський табір. Троє дітей навіть хотіли поїхати другого дня, але вони раді, що залишились до кінця! Бог почав роботу і в їх серцях!
Крім «важливих відкриттів про Бога» діти змогли дуже добре відпочити.
Бог послав чудову погоду! Ми разом грали в волейбол на пляжі, купалися, співали біля вогнища.
А ще вечорами кожна дитина, яка була в таборі, могла розповісти щось дуже важливе про себе.
«Ліхтар одкровення» — таку назву мала гра, під час якої діти сідали біля вогнища, і кожному була надана можливість відповісти на одне з питань, наперед підготованих організаторами табору.
Питання були дуже серйозними, наприклад: «Коли ти востаннє плакав? Чому?»; «Якщо б ти зараз зустрівся з Богом, яке найважливіше питання ти хотів би Йому поставити?»
А один юнак на запитання: «Який найдорощий подарунок ти отримав у своєму житті?», відповів: «Дівчина, прихильності якої я шукав 2 роки, подарувала мені на день народження вітальну листівку».
Майже всі відповіді на питання були дуже відвертими і глибокими…
Розлучатися не хотілося. Бог поєднав усіх нас Своєю любов’ю, і надія в очах, які, чомусь були вологими від сліз, на хоча б ще одну зустріч, була такою природньою.
Ми молимося про те, щоби Бог не припиняв Свою роботу в серцях кожного юнака і дівчини, які були в цьому таборі.
Також ми просимо Його про продовження цього проекту і наступного року, про продовження дружби з церквою з Орландо.
Людмила Максименко.