Уперше ми зустрілися з вихованцями інтернату майже два роки тому, коли приїздили до них із Пасхальною виставою. Багато дітей уже стали друзями «Стежинки»: слухають наші аудіо, читають журнали.
Їхнє дружнє ставлення відчувалося й під час вистави - атмосфера в залі була теплою і приємною. Діти та викладачі уважно спостерігали за подіями вистави. Сміялися й раділи, сумували, співчували героям вистави та навіть плакали.

Особливо потребував співчуття старенький і самотній дідусь Митрич (озвучував його засл. арт. України Ігор Слободський). Адже за святкових різдвяних днів усі люди, від маленьких колядників до старших пасажирів транспорту, готуються до святкування. Тоді ще дужче відчувається самотність.
«Живу сам, як отой ведмідь у барлозі, сам-один. Напевно, до моєї хати вже ніколи свято не прийде», - із таким настроєм старий купує собі батон, пляшку кефіру та сир.
Але Різдвяна ялинка «приносить щастя». Бог здійснює дива - і цими Різдвяними святами до дідуся несподівано завітала в гості… маленька дівчинка Василинка (її озвучила вихованка клубу «Стежинка» Аня Гаган).

Вона нагадала дідусеві різдвяну історію – правду про народження Ісуса Христа.
«ВАСИЛИНКА. І все це – Різдво. Тому що народився Божий Син, Ісус Христос народився!
ДІДУСЬ. Ісус Христос?..
ВАСИЛИНКА. Невже ти ніколи не чув цю історію?
ДІДУСЬ. Я…чув… Колись дуже давно я разом із мамою розкривав цю чудову коробку. Мама, ось як ти зараз, розповідала мені різдвяну історію. До нашого дому приходило свято. А я, маленький хлопчик, чекав на дива.
ВАСИЛИНКА. І вони траплялися?
ДІДУСЬ. Так, тоді траплялися. Але згодом я став дорослим, і дива скінчилися. А з ними й свята в моєму домі… Я й не помітив, як мої дні стали сірими й нудними. А різдвяна історія стала для мене простою казкою.
ВАСИЛИНКА. Але ж це не казка, дідусю!
ДІДУСЬ. Василиночко, мені чомусь хочеться й плакати, і сміятися. Наче ось-ось станеться диво, як колись у дитинстві. Наче свято повертається до мого дому.
ВАСИЛИНКА. Так, дідусю!»
Як важливо нагадувати про Божу любов, сповіщати Добру новину – Євангеліє – людям, які живуть за своїми законами, і навертати їх до Бога. Та й собі іноді важливо нагадати про все, що подарував нам Господь у Своєму Синові Ісусі Христі. Варто пам’ятати, якою ціною нам подаровано ЩАСТЯ бути вільними від гріхів!
Закінчилася вистава, звучить фінальна пісня:
ДІДУСЬ.
Може в життя наше Бог увійти,
Щастя і мир нам принести,
Друзів привести в холодний наш дім
Та оселитись у нім.

ПРИСПІВ РАЗОМ.
Боже благий, серце відкрий,
Дай нам почути ангелів спів,
Боже благий, серце відкрий,
Знаю, Ти Бог живий!
Для кожного ми приготували подарунки, щоб роздати після вистави. Але в залі тиша… ніхто не хоче виходити. Задумалися. Кожен подумки поринув у своє…
«Ми ніби вдома побували», - говорили нам старші хлопчики й дівчатка. Нагадую, це ті діти, які живуть в інтернаті.
Радіємо, що можемо принести радість і тепло кожній дитині нашими виставами та подарунками.

Отже, тридцята Різдвяна вистава закінчилася! Попереду нові зустрічі…
ПАСХАЛЬНІ!!!

Слава Ісусу Христу!
Людмила Максименко,
дитячий місіонер.