Саме тоді ми запросили випускників кореспондентьского курсу «Иди за мной» відвідати наш табір – і близько 120 дітей (10-14 років) з усієї України за 2 зміни побували у нас. Відтоді щороку до нас у Балико-Щученку приїздять ті з них, хто має таку можливість. У продовження тем, порушених у самому навчальному курсі, ми щорічно говорили все про більш серйозні речі, обговорювали і разом шукали відповіді на хвилюючі нас питання.
Назва зміни цього року – «UpGrade» (у пер. з англ. – «перехід на вищий рівень»), на якій ми намагалися надати можливість всім – як відпочиваючим, так і персоналу табору – піднятися на сходинку вище у відносинах із Богом. Ми сподіваємося, що Господь працював там із нами і з цього щось вийшло.
Зміна цього року тривала тиждень. До нас приїхали діти з Києва, Київщини та інших областей України. Трохи жаль, що нас не змогли відвідати діти з Донеччини та Луганщини, хоча вони дуже хотіли до нас потрапити. Можливо, це вийде наступного року. Ми невтомно молимося про мир у нашій країні!
По завершенню зміни ми проводжали дітей кого на автобуси, кого на потяги. Чотири дівчинки від’їжджали пізно увечері, та до від’їзду у нас залишалося ще 4 години. Самі діти виявили бажання поїхати на Майдан – їм так хотілося на власні очі побачити те, вже історичної значимості, місце. Здавши речі до камери схову, ми підійшли до станції метро Вокзальна. І як виявилося, 3-є з чотирьох ще ніколи не їздили на метро. Ніколи! Ви уявляєте їх реакцію?! Як вони з цікавістю заходили, проходили турнікети, застрибували на ескалатор, потім від середини готувалися стрибати з нього. Як вперше потрапили на платформу. Як фотографувалися, розглядали все довкола. Чекали на потяг і швидко застрибували до вагону. Гадаю, для них це одне з яскравих вражень цього літа, про що вони, повернувшись додому, будуть розповідати своїм друзьям, показуючи фото. І це надовго стане особливим, трепетним спогадом для них. Вас, хто читає зараз цей текст і тих, хто яскраво уявляє цих дітей у метро, прошу молитися про всіх дітей, які відпочивали у нас цього року. Не про те, що справдилася їх мрія потрапити в метро, не про те, щоб вони знову туди потрапили. Прошу молитися, щоб все почуте і пережите на зміні не забувалося, а залишалося там, всередині, у дитячих сердечках, набагато глибше, ніж спогади про першу поїздку в метро.
Христина Монастирська.