Можливість молитися, звертатися до Бога – це неймовірний дар, глибину якого важко осягнути до кінця.
Люди сприймають звернення до Бога як щось звичне й цілком нормальне. Однак це не норма, а велика ласка й доброта Бога – слухати тих, хто часто грішить проти Нього, хто в житті не завжди ставиться до Нього як до Бога.
Дивно та якось зовсім неправильно, коли в повсякденному житті людина ігнорує Бога, відкидає Його, але звертається до Нього в моменти небезпеки, життєвих криз або коли руйнуються опори, на які вона покладалась у власній самовпевненості.
І найдивовижніше: навіть у найтяжчій безвиході людина не втрачає можливости звернутися до Бога. Завжди залишається надія, останній канал. І якщо це звернення щире, покаянне – воно буде почуте.
«Тоді покличеш до Мене в день скорботи, – Я тебе визволю, і ти Мене прославиш» (Пс. 50:15).
Для дітей Божих молитва – це також дивовижна можливість найсолодшого спілкування з турботливим, ніжним, уважним до всіх потреб люблячим Батьком. Адже немає нічого важливішого, ніж бути почутим Богом.
У цьому контексті згадується історія Йова. Попри втрати, осуд друзів, важкі тілесні страждання чоловік понад усе бажає одного – розмови з Богом: «Мої очі в сльозах звернені до Бога» (Йов, 16:20).
Як прекрасно усвідомлювати, що Сам Бог прагне спілкуватися зі Своїми дітьми. Для Нього не є тягарем слухати звернення мільярдів людей. Навпаки – Він заохочує нас до молитви.
«Просіть – і дасться вам; шукайте – і знайдете; стукайте – і відчинять вам. Адже кожний, хто просить, – отримує, а той, хто шукає, – знаходить; і тому, хто стукає, – відчинять» (Мт. 7:7, 8).
Хіба це не неймовірне право – говорити з Володарем усього сущого й отримувати необхідне, бути почутим і втішеним?
У цьому номері ми говоримо про молитву – неймовірний дар, яким, на жаль, часто нехтують навіть ті, хто вважає себе Божим дитям. Натомість насолоджуються ті, хто усвідомлює та з досвіду знає, яке це багатство – реально спілкуватися з Богом.

Василь ДАВИДЮК,
головний редактор