Кожна людська душа прагне добра. І, мабуть, усе життя ми шукаємо його для себе, дітей, близьких, друзів. По-різному, а також із різних джерел. Ми напружуємо всі сили, здібності, багато чим жертвуємо, когось задобрюємо, щоб досягти того «добра».
Але мало хто з людей розуміє, що справжнє добро, якого потребує наше серце, сходить тільки від Бога. Тому що із Нього сталося все, що існує, і все продовжує існувати завдяки тому, що Він робить можливим всяке життя, існування всього Ним створеного. І коли наші пошуки відбуваються поза Богом, ми робимо велике зло для себе і перед Богом. Ми вважаємо, що хтось інший, або щось інше, нам його дасть, і тому створюємо ідолів, фальшивих богів. І ми уславлюємо цих ідолів. Ми славимо свої сили, здібності (які теж подарунок Божий), людей, владу – а Бога, з милості та любові Якого всяке добро так щедро виливається на нас, ми не славимо. Такий страшний парадокс. І не тільки безбожні люди так живуть, але інколи й ті, що звуть себе найвищим іменем – християнин.
Господь заповідав, щоб ми пам’ятали, що є один Бог, Творець наш, і не існує іншого, щоб ми впокорилися й уславлювали тільки Того, від Кого все. Щоб ми не створювали в своїй фантазії нічого іншого, тому що це безумство й порожнеча.
Кожна людина, яка хоче добра, повинна шукати Бога всім своїм життям, коритись Йому, шанувати Його, відкинувши всіх ідолів, – тоді радість і мир запанують у серці.
Нехай Бог благословить вас при читанні цього журналу і роздумах, чи не допустили ми ідолів у своє серце.
Василь Давидюк,
головний редактор