Тема нашого журналу: «Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне» (Мт. 5:3). У святе Боже Царство неможливо в’їхати на білому коні.
У це царство входять люди зі схиленою до землі головою, які зрозуміли своє банкрутство перед Святим Богом.
Туди не можна увійти зі своїми заслугами, тому що перед Святим Творцем ні в кого їх немає. Ми не тільки не маємо чим хвалитися, тому що ми лише творіння, наділене тими чи іншими якостями, ми іще й споганили те, чим нас було наділено. Ми украй зіпсовані – і це про нас іще дуже м’яко сказано.
Стан убогості духом – це дуже велике блаженство. Тому що ми дійсно починаємо розуміти, хто ми є і як виглядаємо перед Богом. Після цього пропадає наша гординя, з’являються щире каяття, упокорення замість зухвалого бравування й дуже глибока потреба в рятівній милості Божій. У такому стані люди й отримують прощення й спасіння Боже та належність до Царства Небесного.
Люди, які не бачать себе страшними грішниками, не розуміють свого трагічного стану і не можуть спастися.
Доки людина в смиренні і розпачі не впаде перед Богом із глибоким розумінням своєї безпорадності, зіпсованості, вона не може нічого навіть знати про це Боже Царство, а не те щоб бути частиною його.
Христос, говорячи про природу Небесного Царства, починає з найголовнішого – який стан людського серця уможливлює рятівну милість Божу, а також із того, що до вподоби Спасителю в Його дітях. А це убоге й смиренне серце.
Саме про це наші роздуми.
Благословенного вам читання.
Василь ДАВИДЮК,
головний редактор