БЛАЖЕННІ ТІ, ЩО ПЛАЧУТЬ...
«Блаженні ті, що плачуть, бо вони будуть утішені» (Мт. 5:4).
Блаженство і сльози… Здається, ці два поняття взаємно виключають одне одного.
До тих, що плачуть, люди виказують співчуття, а Христос називає їх блаженними, тобто щасливими.
Плач – це завжди скорбота за чимось. Мабуть, Христос мав на увазі: якщо правильно зрозуміти наслідки нашого гріховного життя, то скрушний плач – це цілком нормальний стан, тому що в нашому житті абсолютно все зіпсовано. Все настільки забруднене перед святістю Бога і заслуговує на покарання, що жах охоплює серце. І якщо плач – наслідок розуміння цього жахливого стану, то це призводить до щирого каяття з проханням до Бога щось змінити. Господь чує скорботне серце, і тільки Він може дійсно дати втіху – простити наші гріхи, очистити нас від бруду й наповнити миром і радістю наше життя.
Христос говорив ці слова людям, які хотіли зрозуміти шлях до спасіння, тому вони юрбою ходили за Ним, прагнучи відповіді на найболючіші питання життя. І тому Христос говорить, що дійсно блаженні лише ті, хто плаче від скорботи за своїм життям, тому що це перший крок до покаяння. А всі ті, що каються, будуть прощені й надзвичайно втішені.
Тож є плач і сльозі, які виступають ознакою справді блаженної людини.
Ця тема і є центральною в усіх роздумах, наведених у нашому журналі.
Нехай Господь благословить наших читачів і втішить усіх стражденних…
Василь ДАВИДЮК,
головний редактор