Ми прибули до міста Дружківка, де нас прийняла помісна церква.
Зі слів місцевого служителя, місто перебувало в окупації більше трьох місяців. Миттєво бойовики облаштували в ньому штаб, куди збирали на допити місцевих бізнесменів, незгодних та тих, на кого доносили сусіди.
Влітку, під час наступу сил АТО, місто було залишене бойовиками без боїв. Вони пішли в бік Донецька 2-х кілометровою шеренгою...
Основні бої були неподалік, у Слов’янську. Тут, під час окупації, бойовиками було розстріляно четверо служителів. Їх вбили на другий день після захоплення, але потім ще два дні вимагали викуп...
Наступного дня ми вирушили до міста Костянтинівка (20 км від території, яку контролюють бойовики), де приступили до служіння.
Костянтинівка – останнє місто перед буферною зоною з боку Горлівки.
У ньому ми провели дві зустрічі з благовістям через картини.
Перша зустріч була в місцевому територіальному центрі соціального обслуговування (ТСЦО), де ми благовістили літнім людям. Вони сприйняли Євангеліє з вдячністю, ставили багато питань. Немало людей засвідчили своє покаяння в молитві.
Після зустрічі ми не роздавали Біблії – люди буквально напали на них. Такого ажіотажу до Слова Божого я ще ніде не бачив.
На вході також була організована імпровізована виставка картин, на ній покаялася молода дівчина.
Друга зустріч у тимчасовому притулку переселенців із Горлівки.
Будівля притулку, здається, переробляється та ремонтується до зими, і видно, що вона взагалі не пристосована була до життя. Стіни обшиті гіпсокартоном, освітлюють приміщення прості лампочки, в деяких кімнатах навіть одвірків немає, не те, що дверей.
Там проживають п’ять сімей.
Вони також вислухали Євангеліє. Але перед цим нас попередили, що у них є двоє літніх людей, які за станом здоров’я не зможуть прийти на зустріч. До них пішов місіонер Ігор Рябінін.
Він розповів нам, що ці люди через обстріли артилерії та мінометів, жили у підвалі чотири місяці. Жили вони по коліно у воді, отоплювали приміщення пічкою, що давала більше диму, аніж тепла. Одна з цих біженців – 84-літня бабуся, яку контузило вибухом міни, що стався у 1,5-2 метрах від її хати. На поміч прибігла донька – на ній вже зайнялася сукня, але вона не зважала, бо виносила свою маму із палаючої хати. Бабусині донька та онука також були в цьому притулку. Коли вони прибули, перше, що зробила онука – це почала шукати підвал, щоб сховатися.
Всі вони вислухали Благу Звістку. Коли брат Ігор подарував цій бабусі Біблію, та розплакалася і сказала, що її власна згоріла під час пожежі.
Коли ми поверталися з Костянтинівки через блокпост, відбувся цікавий діалог із військовим:
– Звідки їдете?
– З Костянтинівки.
– Що ви там робили?
– Проповідували Євангеліє.
– То ви всі проповідники?
– Так.
– А я думаю, чого ваша машина світиться... Проїжджайте.
Наступного дня ми побували в тимчасовому притулку для переселенців у м. Дружківка. Люди в цьому місці надовго не затримуються, шукають, куди виїхати далі.
Цей притулок знаходиться в приміщенні будівлі місцевого інтернату. Переселенці з різних міст Донбасу вислухали Євангеліє та молилися молитвою покаяння. І, вже очікувано, розбирали Біблії та літературу з великим ентузіазмом.
Після обіду ми виїхали з картинами до центральної площі міста.
Такого натовпу біля наших картин я ще не бачив! Література розходилася за хвилини, у наших місіонерів майже не було вільного часу.
Наступного дня більшість часу ми провели в служінні з картинами на центральній площі. Нас було п’ятеро братів і нас всіх не вистачало на ту кількість людей, що цікавилися виставкою!
Як написано в Лк.10:2: «Жнива великі, а робітників мало. Просіть, отже, Господа жнив, щоб послав робітників на свої жнива».
Навколо картин збирався натовп, що або слухав Євангеліє, або отримував літературу! Слава Богу!
Брати Леонід Кравець та Віктор Танцюра були разом із членами місцевої церкви на відвіданні хворих по домівках, переселенців та інвалідів з продуктовими пайками та благовістям.
Після цього брат Віктор поїхав на групу до новонавернених, де проповідував та наставляв молодих у Господі братів і сестер.
Я ж ввечері, разом із братом Віталієм із Краматорська, отримав велике благословення відвідати місцеве молодіжне служіння. Десь близько години мене розпитували про наше місіонерське служіння, після чого ми поговорили на тему цінностей у нашому житті. Господь рясно благословив нас своєю присутністю та надихнув нас на подальше служіння! Ми чудово провели час! Після зустрічі до мене підійшли троє молодих людей, що виявили бажання приєднатися до нашої місіонерської команди.
Коли ми з Віталієм повернулися до нашого притулку, на нас вже чекала святкова вечеря – подарунок від місцевих братів і сестер. За що окрема величезна подяка!
Протягом цих днів ми зустрічалися зі служителями церков із територій, що на сьогодні контролюють сепаратисти. Наприклад, нам розповіли, що в Донецьку вже захоплено 10 приміщень протестантських церков, відкрито ведеться політика, щоб на території ДНР була тільки Російська православна церква. Деяких служителів арештовували, допитували. Ми разом молилися за цю ситуацію.
Подяка Богу, що Він дав нам можливість послужити та зберіг нас від усякого зла.
Місіонер Андрій Полухін.