Він окреслений жирними лініями і приємними відтінками найрізноманітніших спогадів, якими тепер хотілося б поділитися.
Минуло 4 зміни, які кардинально відрізнялись одна від одної, тож їх можна назвати не просто змінами, а повноцінними окремими таборами. Цим літом у таборі про Бога почуло більш як 140 дітей. А ще 27 молодих юнаків і дівчат із нашої церкви служили цим дітям, таким чином, зростаючи у духовних якостях і слухняності своєму Отцю. Багато з них уже не раз їздили в табори, спочатку дітьми, а тепер для того, щоб служити дітям. А дехто їхав уперше. Наприклад, Женя. Дівчина, яка минулого року поїхала на молодіжну зміну, там примирилася з Богом і почала відвідувати нашу церкву. Прийняла хрещення і тепер служить для слави Божої в наших таборах. Вона служила на кухні, а на одній зі змін була навіть шеф-поваром. Увесь персонал табору щиро хотів, щоб у таборі явилася слава Божа. Ми і вся церква молилися про це. Готували програму, пісні та проповіді. А перед кожною зміною постилися один день про наступний тиждень. І зараз, озираючись, розуміємо, що наші молитви не залишились не почутими. Перший сімейний табір, куди мали можливість приїхати члени церкви всією своєю сім’єю і привезти своїх друзів, минув у яскравих променях дитячих посмішок. У цьому таборі наш художник Інна Козіна продовжила розпочату весною роботу з дітьми, які живуть у с. Балико-Щученка, де проводився табір. Вона проводила заняття проекту «Ми малюємо Біблію» у місцевій школі, і запросила всіх діток у літні табори. На жаль, далеко не всі мали можливість повноцінно побувати хоча б навіть на одній зміні. Але саме в сімейному таборі у них була можливість прийти на заняття Інни Петрівни. Під керівництвом талановитого художника вони малювали Боже творіння і одночасно мали можливість чути про самого Творця і спілкуватися з Його дітьми.
Наступна зміна була орієнтована на підлітків: спортивний табір «Шлях до перемоги». Спортивні ігри, футбол, танцювальна гімнастика — це те, що дуже близьке підліткам. Використовуючи їх улюблені заняття, і різного роду навантаження (а у нас був і похід з 5 годин ранку до вечора, і шикування всього табору зразу після підйому в лічені хвилини, і щоденні тренування по 3,5 години) хотілося показати, яка ж є справжня перемога і якими «тренуваннями» її можна досягнути. Про свої переживання і радощі в служінні дітям із нами поділилася Христина, яка служила все літо в таборах. «Коли я наперед складала план своїх уроків, я розуміла, що до мене будуть приходити дівчата різного віку, різних соціальних рівнів, із різних сімей … і з кожною з них, мені треба будувати відносини, кожну треба любити і вчити. Я запланувала наприкінці заняття залишати час для молитви подяки.
Готувала фрази, щоб розповісти дівчатам про те, як Бог багато робить у нашому житті, що є речі, які ми і не помічаємо і не цінуємо, але Він дарить нам їх. І ми маємо можливість за все дякувати Господа. Але, навіть у той момент я думала, що такі молитви пролунають буквально з пари дитячих вуст. Я сподівалася, що якщо я буду правильно розповідати їм про Господа, то кілкість молитов буде збільшуватися. І ось, дівчата прийшли на перший кружок. І в кінці заняття, кожна… кожна з них сказала молитву… хто дякував за сніданок, хто за сонечко, хто за ноги, якими ми можемо тепер танцювати, хто за свою сім’ю, хто за таких «класних» лідерів, хто за те, що Бог присутній у нашому житті…
За зміну було проведено 15 гуртків, і на всіх кожна дівчинка висловила вголос свою вдячність Господу… Можливо, ці маленькі дітки в житті багато почують про Бога, можливо і не раз прочитають Біблію, дізнаються, що Бог творець і володар… але вже зараз їм є за що дякувати нашого Творця» - поділилася з нами Христина.
Молодіжний табір «Важливий час» для багатьох запам’ятався однією яскравою особистістю, яка потрапила до нас у табір дивовижним, але точно продуманим Богом, чином. Сергій, так його звали, багато спілкувався з директором нашого табору Глібом Лобановим, і хто як не Гліб краще розповість про цього, для всіх трохи дивакуватого, але особливого для Бога, юнака.
«Ще біля автобуса мені стало зрозуміло, що ця людина дуже далека від простих принципів моралі і, тим більш, християнських цінностей. Грубе, різке ставлення до проводжаючої його матері, агресивна поведінка і форма одежі, спосіб говорити – підкреслювали його ворожу позицію до будь-якого роду правил, порядку і підкорення.
Все було дивно: і те, яким чином Сергій опинився в таборі, і те, які пісні він співав, і ті життєві історії, які він намагався розповісти на вечірньому спілкуванні біля вогнища. І Господь так влаштував, що він якось особливо шукав спілкування зі мною, ставив питання і розповідав мені правду про себе. Про табір Сергій дізнався від свого знайомого Олега, якого, в свою чергу, запросила на зміну член нашої церкви. Олег зателефонунвав мені і виявив бажання відпочити в компанії молоді. Але за тиждень він сильно напився, заснув на вулиці і отримав двостороннє запалення легенів. Уже з лікарні він зателефонував Сергію, сказав, що їхати не може і запропонував своє місце. У цей час Сергій вів відлюдькуватий спосіб життя. Тижнями він не ночував удома, вживав спиртне, на додачу до всього, останні 2 місяці перебував у психіатрічній лікарні Павлова, звідки його виписали за декілька днів до заїзду молоді. І ще багато різного, страшного і прикрого дізнався я з вуст цього молодого нещасного юнака. Персонал і вожаті щоранку і щовечора молилися про нього, коли збиралися разом.
Бог змінював його серце, його очі, мову, вираз обличчя… А Божі істини наповняли його душу. З кожним біблійним уроком, із кожною проповіддю і піснею прославлення, спілкуванням біля вогнища ця людина наближалася до найважливішого рішення свого життя.
Пам’ятаю, після вечора покаяння, коли Сергій довго не міг наважитися на цей крок, боячись, що йому треба буде змінитися, а він же не зможе так жити, як хоче Бог, що він обов’язково зірветься, він все ж таки помолився!!! Можливо вперше в житті, але зі смиренним серцем бажаючи, щоб Господь простив його і дав нове серце. Коли я молився за Сергія, за його щире бажання примиритися з Богом, він спитав: «А Христос справді помер і простив всі-всі мої гріхи?! Але ж їх так багато! Справді?!»
Сергій поїхав із табору іншою людиною, з подарованим Новим Завітом і величезним бажанням брати участь у щотижневих молодіжних зустрічах у церкві «Дім Архітектора».
Бог творив дива, які просто неможливо було якось заздалегідь передбачити чи уявити. Ми, звісно ж, готували програму, намагалися, щоб все було і корисно і цікаво, але із серцями працював Бог. Ми просто давали Йому наші сили і наші можливості. Спасибі Богові за те, що удостоїв усіх нас брати участь у Його великих ділах. І спасибі всім, хто молився. Давайте продовжувати молитися за тих, чиї серця Бог міняв цим літом, щоб вони зростали у пізнанні Його.
Світлана Мерецька